Духовний подвиг не пропадає марно…
В.Овсієнкові судилося бути співв’язнем Василя Стуса в зонах особливо суворого режиму на Уралі, бути учасником перепоховання О.Тихого, Ю.Литвина і В.Стуса. У своїй пам’яті Овсієнко виніс чимало Стусових віршів. У його читанні відчувалися Стусові інтонації, а також сила духу дисидентів. Розповідь В.Овсієнка була емоційною, викликала велике зацікавленні усіх присутніх.
Свого часу історик Іван Лисяк-Рудницький писав: «Значущість українських дисидентів не викликає сумнівів. Жертовність цих чоловіків і жінок свідчить про незламний дух української нації. Їхня боротьба за людські й національні права узгоджується з тенденцією світового загальнолюдського поступу в дусі свободи. Українські дисиденти вірять, що правда свободи переможе». Під час виступу Василя Овсієнка відчувалося, що дух української нації незламний. Такий діалог між поколіннями забезпечує єдність, силу й майбутнє нашого народу.
Після розповіді Василь Васильович відповідав на запитання студентів та викладачів інституту.
В. Овсієнко подарував бібліотеці Інституту історичної освіти «Документи і матеріали Української Гельсінської Групи сприяння виконання Гельсінських угод», свої мемуари у 2-х томах «Світло людей», присвячені учасникам національно-визвольної боротьби правозахисного руху.