У роботі семінару взяли участь близько 50 осіб – експерти Ради Європи, представники Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, провідні українські вчені, викладачі вищих навчальних закладів, методисти, вчителі та студенти Інституту історичної освіти НПУ імені М.П.Драгоманова.
Основна мета семінару:
Обговорити проблеми, виклики та перспективи підготовки сучасного вчителя історії для роботи у сучасному мультикультурному просторі, виробити рекомендації з підготовки конкурентноспроможного сучасного педагога .
Cемінар відкрив ректор університету академік Андрущенко Віктор Петрович, який наголосив на важливості історії в галузі освіти та необхідності формування нового вчителя для нової Європи.
З привітальним словом до учасників семінару виступив заступник Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Борис Михайлович Жебровський, який наголосив, що професія учителя історії - це найскладніша професія, бо вчитель має часто переучуватися із зміною ситуації в країні. Вчитель стоїть перед дилемою говорити те, що знає чи те що написано в підручнику. Вихід з цієї проблеми – давати учням можливість обирати з потоку інформації різні варіанти інтерпретації подій. Нині предмет історії по своєму «небезпечний і складний». Учитель історії нового століття - це вчений який має слідкувати за розвитком науки, яка. розвивається надто швидкими темпами відкриваючи нові сторінки, нові історичні факти, які потребують нового осмислення. Учитель історії це фантазер минулого і прикордонник майбутнього. Його завдання не пропускати в майбутнє ті речі, які роз’єднують суспільство. Учитель історії ХХІ століття це незрима допомого дітям сформувати оптимістичний погляд на майбутнє толерантне життя в полікультурному суспільстві.
Тетяна Мінкіна-Мілко, представник Ради Європи наголосила на важливості безперервної співпраці, підкреслила актуальність теми, так як у нас немає рецепту, яким повинен бути хороший учитель. Бути вчителем це дуже великий виклик. Важливим питанням є те, як зараз викладати історію. Освітня система є основою формування культури співжиття. І у великій мірі це завдання покладається на вчителів історії. Тому важливо, щоб вчитель жив у партнерстві з учнями, батьками, громадськістю. Це важливо для вироблення спільної концепції формування світогляду та практичних навичок співжиття.
У основній доповіді професором Інституту історичної освіти Журбою Михайлом Анатолійовичем було сформульовано ті проблемні питання, які лягли в подальше обговорення в процесі роботи круглих столів. Особливу увагу було сконцентровано на тому, що професія педагога є однією з найдавніших, в ній накопичений досвід поколінь, “педагог – це ланка, що з’єднує покоління, носій суспільно-історичного досвіду. Суспільно-культурна цілісність нації, цивілізації в цілому, спадковість поколінь багато в чому зумовлені роллю школи і вчителя. Сучасній школі потрібні кваліфіковані педагоги, які глибоко знають свій предмет, володіють методичним арсеналом, мають ґрунтовну психолого-педагогічну підготовку, ерудицію, культуру, прагнення до творчості, розуміють дітей і здатні впливати на них. В наш час вчитель має не лише успішно справлятися з розумовими, емоційними, моральними і фізичними навантаженнями в процесі роботи, але й оптимально будувати свої взаємовідносини з учнями. Уміння творчо і самостійно мислити, забезпечувати пізнавальну активність учнів, знижувати їх емоційну напругу і створювати сприятливий клімат, миттєво актуалізувати свої знання і оперативно застосовувати їх в педагогічних ситуаціях, моделювати і вміло використовувати прийоми ефективного впливу на особистість учня – ці якості визначають успішну роботу педагога
Однією з найважливіших характеристик сучасного вчителя є його демократичний світогляд, йому має бути притаманна громадянська культура, повага до загальнолюдських цінностей, критично – лояльне ставлення до держави, глибокий гуманізм і готовність до дій на захист жертв дискримінації, ксенофобії, антисемітизму та інших порушень прав людини.
Професор Віденського університету Алоїз Еккер навів статистичні дані про
.тенденцію виклдадання історії в новому столітті. З 40 млн. респондентів більше 3 млн студентів хочуть стати викладачами. Зацікавленість до професії викладача історії зростає. Тому постає питання якісного відбору майбутніх викладачів.
Модель підготовки викладача має складатися з 3 моделей: 1 – традиційна - навчання предмету, 2 модель - конкурентна модель – професійна підготовка. 3 модель - модулярна – вивчення окремих модулів в різних місцях.
Було підкреслено, що тенденцією на рівні Європи є приділення уваги не лише предмету, а і формуванню навичок викладача педагогічних, дидактичних, відповідальності перед державою та суспільством. Це новий аспект якому варто надати уваги у ближньому майбутньому. Педагог це не тільки інформатор історії, а це джерело до обговорення подій, висловлення думок, формування сприйняття різноманіття.
Британським консультантом з питань освіти Джоном Хамером було піднято актуальне питання професійних компетенцій, яке викликало багато запитань і живе обговорення. В ході обговорення мова йшла про те, що компетенція вчителя не є абсолюною, вона залежить від середовища і ситуації її застосування.
Зараз замало бути добрим вчителем історії, потрібно ще й мати здатність передати матеріал, знайти способи презентації, що зрозуміють інші.
Результати навчального процесу залежатимуть від постановки питань вчителя «Що я хочу щоб учні вивчили», «Якщо я успішний, яких найвищих результатів я хочу отримати»! «Що я викладаю», «Чи є ефективним моє викладання», «Чи розуміють мене учні».
Завданням сучасного викладача історії є управління та вирішення конфліктних ситуацій, вміння працювати в полікультурному, глобалізованому суспільстві.
В ході пленарного засідання професором Белградського університету Марком Шуіца було піднято важливе для сучасного педагогічного простору питання, що стосується викладання чутливих питань на уроках історії.
Він говорив про стару генерацію вчителів, яким важко працювати з молодим поколінням ХХІ століття. Постало питання яким має бути вчитель, чи супергероєм – який все знає, володіє технікою і розуміє учня, чи сучасним технологічним, чи багатий життєвим досвідом.
Сучасний вчитель для викладання чутливих питань має володіти такими професійно-освітніми складовими: знання предмету, знання методики, робота з історичними джерелами, використання ІКТ, ораторська мистецтво. Він має бути відкритим, чутливим, толерантним.
Була висловлена думка, що вивчення чутливих питань в історії немає зосереджуватися на отриманні фактичних знань, а увага має приділятися формуванню цінностей.
В рамках семінару відбулися з сесії роботи в групах де обговорювалися такі питання:
Розробка ефективних методів і прийомів викладання історії в сучасному мультикультурному суспільстві: європейський досвід і нові виклики.
Якими професійними компетентностями має володіти вчитель історії ХХІ століття.
Критерії і технології оцінювання професійних компетентностей сучасного вчителя історії.
Методика формування знань, умінь і навичок вчителів історії по розкриттю складних і чутливих питань на уроках історії в мультикультурному середовищі: сучасні виклики і перспективи розвитку системи підготовки вчителів історії.
В ході обговорень виникало багато аспектів, які викликали дискусію серед науковців, вчителів і студентів, що в результаті дало можливість системного, всебічного розкриття питань, що розглядалися. Активними учасниками дискусій виступили викладачі та студенти Інституту історичної освіти, зокрема професори Ладиченко Т.В, Журба М. А., Стоян Т. А., доценти Бакка Т. В., Загребельна Н. І., Камбалова Я. М., старший викладач Мелещенко Т. В. Серед студентів найбільшу активність проявили магістранти Бараннік Анатолій, Петраускас Олена, Савельєва Оксана, Биба Євген, Вергун Сергій, Войнаровський Андрій. Жваво включались у дискусії студенти першого та другого курсів.
В результаті дводенної роботи були вироблені науково-методичні рекомендації по підготовці вчителя історії ХХІ ст. Зокрема дійшли висновку, що мультикультурне суспільство може давати підгрунтя для можливих конфліктів. Це створює виклики у сучасному суспільстві, які викристалізовується у історичній науці та освіті. Тому необхідно визначити, як ці виклики відображено у змісті сучасної історичної освіти, якими є необхідні професійні компетенції сучасного вчителя історії та якими є критерії і технології оцінювання професійної діяльності вчителя.
Процес вивчення історичних подій має складатися з таких кроків
Етап занурення в історичну епоху.
Етап сприйняття інформації
Етап примирення або поступок.
Етап продуктивного мислення.
Необхідно використовувати в навчальному процесі різні джерела писемної та усної історії.
Готувати майбутніх вчителів до використання новітніх методологічних підходів: цивілізаційного, аксіологічного, культурологічного, антропологічного, багатофакторного.
При підготовці вчителів та у навчальному процесі ЗНЗ слід враховувати конкретний історичний регіон.
Сучасний вчитель насамперед має оволодіти предметно-методичною компетентністю, яка включає систему теоретичних знань та практичних методичних вмінь і яка стане підґрунтям формування навчальних компетенцій учнів.
Професійний портрет вчителя має включати такі особисті та професійні якості: глибоке знання предмету, здатність використовувати нові наукові здобутки і донести їх до учнів, проектні вміння, комунікативність, толерантність, авторитетність, об’єктивність в оцінці історичних подій, акторські навики, володіння ораторським мистецтвом, вміння використовувати новітні інформаційні технологія, дослідницькі вміння.
Необхідно знайти оптимальний баланс між дисциплінами загальнонаукового наукового циклу та психолого - педагогічного циклу. Бажано при створенні стандартів вищої освіти збільшити кількість годин на професійно-практичну підготовку вчителів.
Професійний рівень вчителя слід оцінювати за такими критеріями:
Мотивація діяльності
Змістовий аспект
Практична діяльність
Оцінка діяльності
Проектний компонент (проектування майбутньої діяльності на основі аналізу попередньої діяльності)
Критеріями оцінювання професійної компетентності вчителя є
Досягнення запланованих результатів
Вміння створити партнерську атмосферу у колективі
Достатня науково-теоретична та психолого-педагогічна і методична підготовка
Володіння авторською індивідуальною методикою навчання.
Публічність
Мобільність та відкритість.
Співпраця з науковцями та ВНЗ.
Необхідно розробити чіткі характеристики процесу викладання та інструкції щодо процесу удосконалення навчального процесу для адекватної оцінки і удосконалення професійної діяльності вчителів.
Резюме роботи семінару можна вмістити у таку тезу: «Навчальні установи – продукт ХІХ ст., вчителі – продукт ХХ ст., а учні – продукт ХХІ ст.». Основним положенням є необхідність побудови мостів, які об’єднають всі три складові освітнього процесу.
На заключному пленарному засіданні дирекцією Інституту історичної освіти було нагороджено головного спеціаліста Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Раїсу Іванівну Євтушенко та керівника освітніх програм Відділу історичної освіти, Рада Європи Тетяну Дмитрівну Мінкіну – Мілко медалями працівника освіти за вагомий внесок у розвиток історичної освіти в Україні.
ФОТОЗВІТ ІЗ СЕМІНАРУ МОЖНА ПОДИВИТИСЯ ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ